Бібліотека мене здивувала

Мені пощастило. Моя сім’я відчинила переді мною усі двері вибору, підтримуючи будь-яке рішення та спонукаючи прислухатися перш за все до себе і обирати, що насправді подобається, бо з тим треба буде жити. Я абсолютно недоцільна у точних науках, і коли справа доходить до математики чи фізики, я хочу розридатися на місці та тікати. Замість того, я не можу уявити себе без спілкування, цікавих людей навколо, нових знань та постійного розвитку. Так я прийшла до думки, що бібліотека є ідеальним місцем, де я можу поєднати все це разом. Ох скільки ж стереотипів я почула про свій вибір від друзів та рідних і чітко собі вирішила їх усі розвіяти з часом. Саме тут я усвідомила, що це не мені було важко знайти себе, важче було оточуючим сприйняти таке несподіване рішення.

Після закінчення Донецького училища культури у 2013 році я мала можливість обрати будь-яку бібліотеку, і вибрала найбільшу – Донецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Н.К. Крупської. Блукаючи її поверхами та коридорами я міркувала над тим де я себе бачу. На той час, я шукала щось таке, чого я ще не вивчала, про що багато не знала і де могла б поринути у новий, ще незвіданий світ. Як завжди, я шукала новизни. Тоді я вперше побачила, що бібліотека – це простір, де кожен може знайти себе. Якщо ти активний, не можеш всидіти на місці, або навпаки сором’язливий і тобі хочеться тихенький куточок, де ти можеш спокійно генерувати блискучі ідеї – це все поєднує бібліотека.

Відділ науково-методичної роботи та соціологічних досліджень одразу сподобався своєю довгою назвою та тим, що я про нього мало, що розуміла. Я все ще яскраво пам’ятаю питання завідуючої: «Що тобі відомо про нашу роботу?» Я процитувала абзац із конспекту (яка ж то була нісенітниця), вона посміхнулася: «Наша. Беремо тебе». З цього почався мій перший робочий досвід. Мене оточили люди, які повірили в мене, побачили щось більше аніж 19-ти річну дитину, дали добрий старт заплющуючи очі на помилки та постійно мотивуючи: «Нам потрібна молодь».

2014 рік приніс багато змін. Вимушена покинути звичне життя, переїжджати з міста у місто, з країни в країну в круговороті подій я поринула з головою у нове хобі – вивчення англійської мови. Мені завжди подобалась ідея вміти читати книжки іншими мовами та говорити. Тоді, вперше у житті, мені здалося, що я зробила помилку у виборі професії. Я не бачила шляху, як я можу поєднати своє нове захоплення із здобутою освітою.

Але, як я вже казала, в бібліотеці кожен може знайти місце для себе. Я та мої інтереси змінилися, але й бібліотеки не залишаються колишніми. У 2016 році мені запропонували стати координатором інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку». Працюючи у Донецьку я вже бачила такий центр. Це була ідеальна робота, але, на той час, тільки в моїх мріях. Не знаючи англійської я із захватом ходила поміж полиць і думала, як одного дня зможу це все прочитати. І ось, раптом, але так вчасно, з’явилася ідеальна нагода поєднати англійську мову і бібліотечну справу. За перший рік роботи я розкрила в собі нові грані, про які навіть не здогадувалась. До цього робота з грантами та проектами була для мене чимось невідомим, але згодом навчила бути по-справжньому відповідальною, приймати важливі рішення, від яких залежить, чи зробимо ми крок вперед до наших користувачів і станемо тим місцем, де хочеться залишатися годинами. Саме в бібліотеці я стала викладачем англійської мови.

Кожну суботу (мій улюблений робочий день) у центрі проходять від 3 до 5 англомовних клубів, які збирають разом понад 100 людей різних за віком, але із спільною жагою до розвитку. В кінці ми усі прощаємося оплесками один одному, і я відчуваю себе частинкою чогось особливого. Я працюю у місці, де можна позайматися йогою, переглянути прем’єру фільму та поспілкуватися з режисером, зустріти пілота винищувача, інженера ракето-будівника, американського політолога та африканського професора. Я вже казала, що бібліотека мене здивувала?

У 2018 році мені випала нагода прийняти участь у V Зимовій школі молодого бібліотекаря, що стало новим поштовхом та натхненням. У своєму житті я з гордістю кажу, що я бібліотекар за фахом та за покликом. Тому було приємно зустріти неординарних, талановитих молодих людей, які, так само як і я, опинившись на перехресті, прислухались до свого «цього я насправді хочу».

Андрєєва Дарина Анатоліївна

Координатор інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку»

Центральна публічна бібліотека м. Слов’янська ім. М. Петренка