Історія успіху Гулик Аліни

Отже, почну з початку. Ген за горами і долами, десь на Закарпатті, в самому серці Турянської долини, в обіймах гір, розкинулось мальовниче село Тур'ї Ремети (не віриш - приїдь і переконайся!). Саме там розташована сільська Публічна бібліотека, історію успіху якої сьогодні Ти й дізнаєшся з цією розповіді. Ага, трохи не забула представитись, сьогодні в ролі оповідача виступаю я: Гулик Аліна, завідувачка цієї самої сільської Публічної бібліотеки. І так, прийшла я сюди працювати ще "зеленою" студенткою відразу після закінчення коледжу із дипломом молодшого спеціаліста. Так от, я прийшла, побачила і, якщо чесно, захотіла втекти в ту ж хвилину. Але не втекла (і це уже добре), а все ж таки вирішила, що зроблю (або хоча б спробую зробити!) із цієї бібліотеки справжню цукерку. І що ми маємо станом на сьогодні? 6 комп'ютерів з вільним доступом для відвідувачів і, звісно, підключених до мережі Інтернет, бездротове мережеве покриття WiFi на всій території бібліотеки, мультимедійне обладнання з величезним (тут я не перебільшую) проєкторним екраном майже на всю стіну (на якому ми часто дивимось мультики з наймолодшими і не тільки), ксеро- копіювальною технікою, ігровою дитячою зоною, просторою читальною залою й оновленим книжковим фондом. Нагадую, що це все про СІЛЬСЬКУ бібліотеку.

А тепер давай вгадаю Твої думки: звідки, як і за що? Зараз все Тобі розповім)

Отже, повернемось на 3 роки назад...сільська бібліотека, десь у глибинці Закарпаття, похмурі сірі стіни, старі неактуальні шаблонні виставки, і, моє улюблене, ікони на стінах. І серед цього всього - я, котра сама не знає, чого хоче і якій просто дали ключі й сказали "Працюй!". Чесно? Тоді в мене почалася депресія. І це у 18 років! Окей, я зрозуміла, що я повинна все тут змінити. І з цього все почалось. Буквально через місяць (завдяки Програмі "Майстерня сільських ініціатив", небайдужим учням нашої Тур'є-Реметівської загальноосвітньої школи та його директору Мегелі Антоніні Іванівні, які написали проєкт і виграли фінансування, без якого б нічого не почалося, а також сприянню сільської ради і його голови) у бібліотеці почався ремонт, який робив мій батько разом зі мною. Все дійство тривало більше пів року (як я уже писала вище  ми працювали лише удвох) і за цей час нам вдалося зробити косметичний ремонт у 2-х приміщеннях бібліотеки. Завдяки Програмі "Майстерня сільських ініціатив" вдалося купити нове мультимедійне обладнання (проєктор та екран), декілька стелажів для дитячої кімнати, нову пічку для опалення приміщень і будівельні матеріали, типу фарби, шпаклівки і т.д. І, в принципі, це все. Ще трохи коштів виділила сільська рада на які я змогла купити 3 крісла мішки та дитячий розвивальний килим. Так, не багато, але на бібліотеку уже було любо дивитись та й мої відвідувачі оцінили нове оформлення. Проте, я не збиралась зупинятися на досягнутому.

Але, через введення в дію жорсткого карантину у березні 2020 року, мене відправили на дистанційну форму роботи. Тоді мою ініціативність прийшлось поставити на паузу. Але це ще не найгірше: я почала розуміти, що втрачаю зв'язок зі своїми читачами. І мені потрібно було терміново придумати щось, щоб не втратити цей зв'язок, щоб бібліотека жила, не зважаючи на умови карантину. Думала, думала і придумала: відкрити на інформаційній сторінці бібліотеки у фейсбуці, (ось посилання, долучайтеся, буду рада)  рубрику "Як читач читачеві". В ній я ділюся особистими враженнями від прочитаних мною книг і раджу їх своїм читачам, вказуючи в кінці допису, що дану книгу можна отримати в нашій бібліотеці. Як результат - книги тепер стали замовляти. Ми домовляємось про зустріч в бібліотеці або за її межами, наприклад, у читача вдома, де за чашкою чаю обговорюємо книги, ділимось емоціями та враженнями від прочитаного і це насправді дуже класно, адже так формуються нові зв'язки, і тим самим піднімається культура читання та імідж бібліотеки. Але куди без цього "але".

Проблема оновлення фонду, який би відповідав запитам сучасного читача, залишається актуальною для багатьох сільських бібліотек України. І Публічна бібліотека, в якій я працюю, не виняток. Зараз розкажу, які способи розв'язання цієї проблеми обрала я.

Спосіб #1: (ніколи так не робіть!) пробувала своїми силами поповнювати фонд, але швидко зрозуміла, що ні мене, ні грошей надовго не вистачить.

Спосіб #2: акція "Подаруй бібліотеці книгу", дієво, але не суттєво.

Спосіб # 3: маю у своєму колі друзів таких собі "бібліотечних меценатів", це студенти, які обожнюють читати й часто дарують до нашої книгозбірні книги з особистої бібліотеки (Юрій Воронич і Максим Кучак - ви супер!). Так ось, від одного з них я дізналася про таку собі "Книжкову барахолку", групу у Фейсбуці, де збираються книголюби для того, щоб продати або обмінятися прочитаними книгами. І тут у мене виникає ідея: "А чому б мені не попросити у цих людей, з Книжкової барахолки, подарувати для нашої бібліотеки свої книги?" Так, саме подарувати! Знаю, це здається нахабним. Якщо чесно, я дуже боялася негативної реакції на такі методи роботи. Проте, все ж таки пішла на цю авантюру. Яке ж було моє здивування, коли через годину після опублікування допису я отримала близько 100 коментарів типу "так, звісно подарую" подарую із задоволенням" і тут я зрозуміла, що з цього щось таки та й буде. Ага, мало не забула, як же все-таки мені вдалося привернути увагу учасників групи? Внизу під дописом я прикріпила ось це фото.

Це - наша торішня бібліотечна ялинка, яку я зробила із книг. І, на мою думку, саме вона привернула увагу до оголошення. За цей допис я отримала трохи більше ніж 2000 лайків, більш як 200 коментарів та понад 300 поширень. Знаю, можливо, це не той масштаб, яким можна хвалитися, але для маленької сільської бібліотеки це був успіх! "Який же результат?" - спитаєте ви. Близько 70 посилок з усієї України (до речі, майже всі посилки були з оплаченою доставкою, оскільки я зазначила у дописі, що просто не подужаю фінансово оплатити всі доставки, і тому відправники оплачували її своїм коштом!), близько 700 примірників книг різножанрової й сучасної літератури, купа маленьких приємностей, у вигляді шоколадок і листівок, знайдених всередині посилок, чудовий сюжет від місцевого телеканалу "1 кабельний" (до речі, журналісти якого самі виявили бажання зняти про це сюжет!), нові знайомства із колегами з усієї України, які також зважилися на опублікування подібних дописів і, як результат, поповнили і свої бібліотечні полички, і головне - море задоволення, безцінний досвід, неймовірна мотивація, бажання працювати далі та нові перспективи у майбутньому.

Адже саме завдяки цій діяльності нашу бібліотеку помітив  директор Бібліоцентру Ігор Огура і запропонував співпрацю. Якою ж була і є наша співпраця? Це допомога команди Бібліоцентру у впровадженні в бібліотеках нашої громади системи автоматизації бібліотечних процесів "Коха". І зараз я Тобі розповім, з чим нам довелося зіткнутися і як ми це подолали. Оскільки зараз у зв'язку з реформою децентралізації були утворені нові громади (у нас також) це призвело до деяких змін  у нашій бібліотечній мережі. А якщо точніше, то була створена Публічна бібліотека (де працюю я одна) з 10 бібліотеками-філіями. І тому ми розглядали варіант підключення всієї мережі бібліотек до Кохи, але, проаналізувавши стан технічного забезпечення бібліотек-філій, я зрозуміла, що зараз, на даний час, це не вдасться реалізувати. Тому ми вирішили (для початку) спробувати на одній бібліотеці.

Ще на початку Ігор дав мені зрозуміти, що для функціонування програми потрібен сервер оренда якого обійшлася б десь у 3 тисяч грн. на місяць, а в рік це понад 30 тисяч! Скажу чесно, для нашої бібліотеки це досить велика сума і якби не Ігор і його команда на цьому можна було б класти крапку в цій історії. Вони не тільки знайшли для мене сервер, але й запропонували орендувати його для мене своїм коштом) з мого боку залишилося лише наполегливо працювати, навчатися та отримувати нові скіли, а також забезпечити придбання необхідних засобів для впровадження системи, а саме зчитувач штрих-кодів і самі наліпки зі штрих-кодами. Але уже на цьому етапі з'явилися труднощі фінансового характеру (через те, що на цей рік бюджет бібліотечних установ у нашій громаді складав необхідний мінімум витрат, тобто оплата праці та оплата рахунків). Довелося шукати альтернативні джерела фінансування. Де я їх знайшла?

В першу чергу, я пішла до начальника відділу культури та туризму, якому безпосередньо і підпорядковується Публічна бібліотека. Так от, Скубенич Любов Юріївна, мій начальник, вислухала мене від початку і до кінця і сказала, що вона тільки "за!" і обов'язково допоможе мені у цьому. Свою обіцянку вона виконала, попередньо поговоривши про мою ідею з сільським головою та депутатами. Потім я особисто зустрілася з головою нашої громади і обґрунтовано довела переваги впровадження програми автоматизації Коха у нашій бібліотеці. На що отримала схвальний відгук. Але, як я уже казала, у бюджеті громади не було закладено на це коштів, то довелося робити зміни, які потрібно було ухвалювати рішенням сесії. І тільки після того, як депутати проголосували "за" ми змогли рухатися далі.

Зараз система уже в дії! Все працює і я почала наповнювати електронний каталог. Пишу це і мене переповнюють емоції, адже це просто нереально! Я так про це мріяла і ось - це реальність) Це величезний крок уперед для маленької сільської бібліотеки, який став можливий лише завдяки команді ТОВ "Бібліо.центр", і зараз я їх не піарю, а справді щиро їм дякую за все, в першу чергу, за їх професіоналізм. Хлопці - ви круті. Успіхів Вам. Окрема подяка директору Бібліо.центру Ігорю Огурі, за те, що довів мене до фінішу, знаю, ти зараз читаєш це і посміхаєшся). Крім того, ми, разом з Ігорем, виступили на V Міжнародному форумі молодих бібліотекарів УБА "Співпраця&партнерство" , де поділилися свої кейсом з колегами, натомість одержали свіжий досвід, яскраві емоції і море задоволення від участі. За форум скажу коротко - хочу ще! Молодіжна секція УБА - ви супер!

І на цій приємній ноті я б хотіла закінчити свою розповідь, але дай ще хвилинку на висновки) Дорогий мій читачу, зараз я звертаюся саме до тебе: будь креативним, не бійся негативної оцінки збоку, адже це зовсім не важливо, якщо твоє бажання справжнє та йде з глибини душі. І головне: обов'язково дій, не чекай, що хтось це зробить за тебе, дій тут і зараз і все в тебе вийде. Я вірю в це)

Гулик Аліна,

завідувачка сільської Публічної бібліотеки Тур'ї Ремети